Організації та установи до яких слід звернутися у випадку домашнього насильства:

До територіального органу поліції a6o за телефоном 102.

До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної  держадміністрацій.

До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.

До психолога, соціального педагога, класного керівника тощо.

До близької людини.

На телефони «Гарячих ліній».

Безкоштовні телефонні «Гарячі лінії»:

Національна дитяча «гаряча лінія» Цeнтру «Ла Страда- Україна»

0-800-500-333 (для дзвінків з мобільного)

Дзвінки на лінію – безкоштовні як зі стаціонарних телефонів на всій території України, так i з мобільних ycix операторів.

Консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи та соціальні працівники.

Національна «гаряча лінія» з протидії домашньому насильству (консультації юриста, психолога, соціального педагога).

116-123 (цілодобово та безкоштовно з мобільних телефонів),

0-800-500-225 та 116-111

Можна отримати інформацію про організації та установи, до яких слід звернутися у конкретній ситуації, про перелік документів, які необхідно підготувати для звернення, поради щодо правильного ïx складання, підтримку психолога анонімно у телефонному режимі, консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації.

Омбудсмен з прав дитини в Україні Микола Миколайович Кулеба:

(044) 255-64-50

Єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової допомоги.

Зателефонувавши за номером 0 800 213 103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів), можна отримати такі послуги:

- інформацію про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини, та установи, які опікуються відповідними питаннями;

- безоплатну правову допомогу дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах;

- правові консультації;

- зв’язатися з усіма центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, отримати інформацію про ïx місцезнаходження, контактні номери телефонів, інші засоби зв’язку.

Служби підтримки постраждалих осіб:

1)  центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

2)  притулки для дітей;

3)  центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

4)  соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);

5)  центри соціально-психологічної допомоги;

6)  територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);

7)  інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.

До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих ocіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.

Сім’я та її функції в вихованні дітей

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін.

Сім'я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.

Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається. [

Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виокремлюють такі провідні її функції: виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім'ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління; господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім'ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров'я, організацію відпочинку; емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захист і функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості; функція формування досвіду соціального життя. У сім'ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил;
сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті. Порушення функцій сім'ї може бути пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім'ї породжує проблеми у розвитку дітей.

У сучасній сім'ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім'я. Саме завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

Особливості виховної функції сім'ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах:
Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім'я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.

Здійснення виховного впливу сім'ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім'я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім'ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім'ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.

Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з'явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред'являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім'я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.      

Загальні умови сімейного виховання

«Діти – живі квіти землі» – так поетично виразив глибоку думку А.М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом з іншими допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина Виховання дітей – найважливіша область нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони будуть діяти історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це – не усі: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед суспільством. Звичайно всі несприятливі явища, що зауважуються в дитини, приписують самій дитині, говорять навіть іноді про уродженій його злостивості, не думаючи і не підозрюючи, що якості дитини є відображенням якостей навколишніх його осіб.

Уродженими в дитини можна вважати тільки явища, зв'язані з його темпераментом, тобто тільки ступінь сили і швидкості його міркувань і дій. Потім він переживає імітаційний період, під час якого в нього складаються його мова, усі головні його звички і звичаї, узагалі всі типові його явища. Насправді дитина повинна бути серйозною причиною удосконалювання представників родини, особливо щодо їхньої правдивості, щирості і прямоти: якщо любляча мати стурбована розвитком своєї дитини і зі спостереження знає, як якості останнього складаються з дій і міркувань навколишніх його осіб, то вона безсумнівно стане зірко стежити за усякою своєю дією і словом, уникати усякої сваволі і завжди щадити особистість своєї дитини; цим вона безсумнівно буде сприяти власному своєму удосконалюванню, а повною відповідністю між своїм словом і справою неодмінно привчить і дитини до правдивості, безпосередності і щирості і цим покладе вірна підстава для розвитку морального характеру людини.

При вивченні людини й умов його утворення усього глибше складається переконання, наскільки сильне впливають не слова, а дії близьких осіб на дитину, що розвивається, і наскільки любов до праці, робота і правдивість вихователя сприяють моральному розвиткові дитини. Кому не відомо, що вся справа виховання найчастіше зводиться до того, що дитини потрібно «учити», причому під словом «учити» нерідко мають на увазі: «стягнути», «покарати», «пригрозити». Так інакше і бути не може, поки будуть надходити зовсім сліпо, по рутині, не віддаючи собі звіту в кожнім кроці; якщо не «пізнати себе», не привчитися зв'язувати причину з наслідком, те рутинні педагогічні прийоми примусового характеру як і раніше будуть панувати в стінах школи, як і в сімейному побуті. Звичайно припускають, що дитини можна й обдурити: адже він дурний, не розбере; а тим часом розходження правди і неправди в нього складається саме таким чином, що він привчається перевіряти чуте їм видимим і відчутним. Якщо йому говорять, що «мами немає будинку», а він випадково побачить неї, то він при першому зручному випадку, якщо йому що не сподобається, заявить, що його самого немає будинку. Чим частіше його обманюють і чим більш він зустрічає в родині невідповідність слова зі справою, тим менш з'ясовуються для нього ознаки правди і тем легше він починає говорити тільки те, що йому вигідніше.

Необхідно твердо пам'ятати, що дитина спочатку тільки і знає враження, одержувані органами його почуттів, він тільки їм і кориться і діє винятково на підставі цих чисто реальних вражень; він неодмінно робить тільки те, що йому приємно, і уникає усього, що йому в якому-небудь відношенні неприємно. Від дитини мають звичай усі ховати, але, якщо він бачить, що навколишні користуються чим-небудь, а йому не дають, те і він при першому, же зручному випадку неодмінно привласнить цікаву для нього річ, раз вона погано лежить, і потім у всякому подібному випадку повторити те ж саме. Будучи пійманий у своїх провинах і за це покарано, він, знову ж на досвіді, бачить, що необхідно бути обережніше і що вигідніше користуватися усяким випадком так, щоб цього не бачили і не знали; він намагається бути розумником і користується зручними випадками вже обережніше, більш потай. Покарання не може з'ясувати йому об'єктивних ознак правди, воно тільки покаже йому, що не потраплятися – добро, а потраплятися – зло і, маючи можливість зробити кому-небудь зло, він саме так і надійде, як з ним надходили при покаранні.

Крім простого, завжди щирого і правдивого слова, не можуть бути допущені ні в родині, ні в школі ніякі заохочення, ніякі покарання.

Звичайно привчають дитини до штучного прибавочного роздратування із самої появи його на світло і цим сприяють зниженню його вразливості і перешкоджають нормальному ходові його розвитку. Дитини носять на руках, його качають, присипляють різними одноманітними наспівами, його цілують, підробляються під вимовні їм звуки, – усе це виявляється штучними подразниками. Коли після всього цього починається навчання, дитина виявляється млявим, апатичним, ледачим; на нього скаржаться за байдужість його до занять, тим часом як усе зроблено, щоб саме понизити його життєдіяльність, щоб зробити його апатичним і млявим. Щоб збудити його до навчання, знову прибігають до штучних збудників у виді похвали, оцінок, подарунків і нагород. Людину заїдає нестерпна нудьга, вона готова насолодитися всяким цькуванням і грубою почуттєвою розвагою, щоб тільки заглушити гнітюче його відчування. У нього немає внутрішнього життя, воно не збуджується думкою і не зайнятий розумовим своїм удосконалюванням.

Молодої людини докоряють за його грубу і розбещену вдачу, зовсім упускаючи з виду причини, що сприяли його розвиткові, забувають, що тільки умови його сімейного і шкільного життя могли сприяти розвиткові тих типових явищ, що у нього спостерігаються, що ними убита ідейне життя і розвиті одні тварини прояву.

Людина, якій постійно усі готують і попереджають усі його вимоги і бажання, помалу до такого ступеня відвикає стежити за собою і за своїми потребами, що не помітить, що частини його туалету в неможливому безладді, волосся не чухані, над міру їм з'їдене. Пильність навколишніх трохи ослабнула, і він робиться разючим нечупарою. Різниця тільки в тім, що в дорослого все це може обмежуватися тільки зовнішніми проявами, а в дитини неохайність і безтурботність виразяться у всіх його діях і проявах. Зовнішні ласки і ніжності приводять до помилкових і лицемірних відносин до матері і взагалі до людей, тим часом як відсутність їх і правдиве, уважне і тепле відношення, а головне, перевага, що дається на ділі інтересам улюбленої особи перед своїми, завжди сильніше всього зближають і зв'язують людей між собою. Покарання не може з'ясувати їй об'єктивних ознак правди, воно тільки покаже їй, що не попадатися - добро, а попадатися - зло й, маючи можливість зробити кому-небудь зло, вона саме так і надійде, як з нею надходили при покаранні. Значення звичок, придбаних у ранньому віці, величезне, відскіпатися від них згодом дуже важко, а іноді й не під силу дорослому.

При нормальних умовах розвитку дитини, коли її не обмежують постійними регламентаціями, вона завжди відрізняється спостережливістю, причому зараз же повторює помічені нею дії й потім уже міркує над ними. Це самий вигідний спосіб розвитку дитини, який необхідно підтримувати; при цьому дитина найбільше зупиняється над тими явищами, які їй доступні. Вона сама їх помічає, вони їй не нав'язані, відповідають її силам і здатностям, і тому вона легше їх засвоює.

У дитини не можна штучно розвити спостережливість, можна тільки усунути всякі сильні впливи, які могли б понизить її вразливість; крім того, можна ще сприяти поступовій видозміні матеріалу, необхідного для її освіти. При всякому штучному способі, застосовуваному для порушення спостережливості дитини, бракує першого моменту, і саме: вона не сама натрапляє на нові явища, а її увагу зупиняють на тих явищах, з якими хочуть її познайомити. У такому випадку легко припуститися помилки при оцінці сил дитини і її підготовок, тим часом як усяка така невідповідність приводить до того, що дитина недостатньо засвоює сприймане.

Слідом за спостереженням дитина повторює те, що зробило на неї більш сильне враження; цим повторенням вона привчається до різних прийомів, уживаним у повсякденному житті. При штучному ж привчанні до таких прийомів і дій дитина не сама вибирає вироблену дію, а імітує необхідне від неї: зрозуміло, що й тут такі вимоги можуть не відповідати ступеню фізичного розвитку дитини й вмінню робити такі дії. Після спостереження й повторення спостережуваного дитина звичайно охоче міркує над значенням сприйнятого й повтореного нею; ця дорогоцінна якість головним чином і сприяє її освіті, а також обмеженню сваволі її дій і з'ясуванню особистих якостей людини. 

Звичайно знаходять, що дитина повинна тільки виконувати звернені до неї вимоги, що вона повинна набирати матеріал і знання для майбутньої своєї діяльності. Із цим ніяк не можна погодитися на підставі наступного психологічного положення: дивлячись по тому, яким образом людина ставиться до яких-небудь явищ при першій зустрічі з ними, відповідно до цього, швидше за все вона буде до них ставитися й згодом. Якщо вона у ранньому віці не привчилася міркувати над своїми враженнями й діями, то вона згодом дуже важко до цього звикає. Набором знань вона розвиває свою пам'ять, що до того витончує вправою, що їй легше всього все сприймати цією розумовою здатністю; вона не звикла і не вміє міркувати, у неї знання залишаються сирим матеріалом, що не переварений міркуванням. Без аналізу й міркування, без перевірки своїми діями дитина особисто не знайомиться із якостями сприйманого, вона тому сама не в змозі виводити загальних положень, не в змозі скласти загального образа; у неї немає загальних понять, вона знає, але не розуміє.

 Тому самостійно видозмінити свої дії вона не в змозі й тільки повторює те, що знає, що чула, що віднімала із книги; у неї немає особистого характеру, а для розвитку морального характеру немає умов.

Людина, якій постійно всі готують і попереджають всі її вимоги й бажання, помалу настільки відвикає стежити за собою й за своїми потребами, що не помітить, що частини її туалету в неможливому безладді, волосся не чухані, над міру з'їдене. Пильність навколишніх трохи ослабнула, і вона робиться нечупарою. Різниця тільки в тім, що в дорослого все це може обмежуватися тільки зовнішніми проявами, а в дитини неохайність і безтурботність виразяться у всіх її діях і проявах.

Часто думають, що дитина не розуміє значення особистих відношень, що в неї немає ще поняття про особу й особисту її недоторканність. Батьки звичайно думають, що їхні діти становлять їхню власність, що вони повинні бути безособові й перебувати в повній залежності від їхніх вимог і дій. З такими грубими поглядами, зрозуміло, ніяк не можна погодитися, тому що, чим раніше в дитини пробуджується поняття про свою особисту недоторканність і про свої людські права, тим більше вона привчається дорожити ними й цінувати ці права в інших; але такі поняття можуть у неї зложитися не зі слів, а винятково з дій і обігу з нею, вони складаються не по слову, а тільки в справі.

Любов, заснована на ідеї правди, піднімає людину й змушує поважати її, без чого немислимий розвиток щирих людських якостей і достоїнств; тому-те самий головний і істотний агент при вихованні - це щира, непідроблена й глибока любов.

Зовнішні пещення й ніжності приводять до помилкового і лицемірного відношення до матері й взагалі до людей, тим часом як відсутність їх і правдиве, уважне й тепле відношення, а головне, перевага, що відповідає на ділі інтересам улюбленої особи перед своїми, завжди сильніше всього зближають і зв'язують людей між собою.

Усебічне виховання дитини в сім’ї та про батьківський авторитет

Виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати. Правильне виховання із самого раннього дитинства - це зовсім не така важка справа, як багатьом здається. По своїм труднощам ця справа під силу кожній людині, кожному батькові і кожній матері. Добре виховати своєї дитини легко може кожна людина, якщо тільки він цього дійсно захоче, а крім того, це - справа приємне, радісне, щасливе. Зовсім інше -    перевиховання.

Якщо ваша дитина виховувалася неправильно, якщо ви щось проґавили, мало про нього думали, а те, буває, і полінувалися, запустили дитину - тоді вже потрібно багато чого переробляти, поправляти. І от ця робота виправлення, робота перевиховання - уже не така легка справа. Перевиховання вимагає і більше сил і більше знань, більше терпіння, а не в кожного батька все це найдеться. Візьмемо навіть такий випадок, коли переробка допомогла, вийшов людину в життя і працює. Усі дивляться на нього, і усі задоволені, і батьки в тому числі. Але того ніхто не хоче підрахувати, скільки усе-таки втратили. Якби цього школярика із самого початку правильно виховували, він більше взяв би від життя, він вийшов би в життя ще більш сильним, більш підготовленим, а виходить, і більш щасливим. А крім того, робота перевиховання, переробки - це робота не тільки більш важка, але н сумна. Така робота, навіть при повному успіху, заподіює батькам постійні засмучення, зношує нерви, часто псує батьківський характер.

Батьки завжди повинні пам'ятати про це, завжди намагатися виховувати так, щоб нічого потім не довелося переробляти, щоб із самого початку усі було зроблено правильно. Родина перестала бути батьківською родиною. Уже давно жінка користується такими ж правами, як і чоловіка, наша мати має права, рівні правам батька. Наша родина підкоряється не батьківському єдиновладдю, а являє собою колектив. У цьому колективі батьки мають відомі права.

При всьому цьому кожне батько повинний мати зовсім ясне представлення. Кожний повинний розуміти, що в родині він - не повний, безконтрольний хазяїн, а тільки старший відповідальний член колективу. Якщо ця думка добре буде зрозуміла, то правильно піде н уся виховна робота.

Відомо, що ця робота не у всіх однаково успішно протікає. Це залежить від багатьох причин н насамперед залежить від застосування правильних методів виховання. Але дуже важливою причиною є і самий пристрій родини, її структура. У відомій мері ця структура знаходиться в нашій владі. Можна, наприклад, рішуче затверджувати, що виховання єдиного сина або єдиної дочки набагато більш важка справа, чим виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися одною дитиною. Єдина дитина дуже незабаром стає центром родини.

Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини або його смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя завжди коштує перед батьками і позбавляє їхнього необхідного спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до нього і свої турботи, і волею-неволею вони виховують егоїста.

Тільки в родині, де є троє і більше дітей, батьківська турбота може мати нормальний характер. Вона рівномірно розподіляється між усіма. У великій родині дитина звикає з найменшого років до колективу, здобуває досвід взаємного зв'язку. Якщо в родині є старші і молодші діти, між ними встановлюється досвід любові і дружби в найрізноманітніших формах. Життя такої родини надає дитині можливість вправлятися в різних видах людських відносин. Перед ними проходять такі життєві задачі, що єдиній дитині недоступні: любов до старшого брата і любов до молодшого брата - це зовсім різні почуття, уміння поділитися з братом або сестрою, звичка поспівчувати ім. Ми вже не говоримо, що у великій родині на кожнім кроці, навіть у грі, дитина звикає бути в колективі.

Питання про структуру родини - питання дуже важливий, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.

Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть них виховати якнайкраще, вони будуть намагатися і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у самий скрутний стан

Наступне питання, на яке можна звернути саму серйозну увагу, - це питання про мету виховання. У деяких родинах можна спостерігати повна бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти. Ніяка справа не можна гарна зробити, якщо невідомо, чого хочуть досягти.

Кожен батько і кожна мати повинні добре знати що вони хочуть виховати у своїй дитині. Треба віддавати собі ясний звіт щодо своїх власних батьківських бажань. Чи хочете ви виховати дійсного громадянина, людини знаючій, енергійній, чесній, відданій своїй країні, працьовитого, бадьорого і ввічливого? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадібний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Дайте собі працю, подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок і багато правильних шляхів перед. [

І при цьому завжди ви повинні пам'ятати: ви родили і виховуєте сина або дочку не тільки для вашої батьківської радості. У вашій родині і під вашим керівництвом росте майбутній громадянин, майбутній діяч і майбутній борець. Якщо ви наплутаєте, виховаєте поганої людини, горі від цього буде не тільки вам, але і багатьом людям і всій країні. Не відмахуйтесь від цього питання, не вважайте його докучливим резонерством. Адже на вашому заводі, у вашій установі ви викладаєтеся випускати шлюб замість гарної продукції. Ще більш соромно повинно бути для вас давати суспільству поганих або шкідливих людей.
Ваше власне поводження - сама вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, або повчаєте його, або наказуєте йому.

 Ви виховуєте його в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає будинку. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радуєтеся або засмучуєтеся, як ви звертаєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, - усе це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або почуває, усі повороти вашої думки доходять до нього невидимими шляхами, ви їхній не зауважуєте. А якщо удома ви грубі, або хвалькуваті, або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви уже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі методи вам не допоможуть.

Звичайно, краще, якщо батьки частіше бувають з дітьми, дуже недобре, якщо батьки ніколи їх не бачать. Необхідно сказати, що правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Таке виховання може принести тільки шкоду. Воно розвиває пасивність характеру, такі діти занадто звикають до суспільства дорослих, і духовний ріст їх йде занадто швидко. Батьки люблять цим похвастатися, але потім переконуються, що припуститися помилки.

Щира сутність виховної роботи, імовірно, ви і самі вже догадалися про це, полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не в прямому впливі на дитину, а в організації вашої родини, вашого особистого і громадського життя й в організації життя дитини. Виховна робота є насамперед робота організатора. У цій справі немає дріб'язків. Ви не маєте права нічого назвати дріб'язком і забути про неї. Страшною помилкою буде думати, що у вашому житті або в житті вашої дитини ви що-небудь виділите велике і приділите цьому великому усю вашу увагу, а все інше відкинете убік. У виховній роботі немає дрібниць. Який-небудь бант, що ви зав'язуєте у волосся дівчинки, та або інша шапочка, яка-небудь іграшка - усе це такі речі, що можуть мати в житті дитини найбільше значення. Гарна організація в тім і полягає, що вона не випускає з виду дрібних подробиць і випадків. Дріб'язку діють регулярно, щодня, щогодини, з них і складається життя. Керувати цим життям, організувати її і буде самою відповідальною вашою задачею.

Напевно, буде просто незручно в самій родині перед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред'явлення суспільних прав узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.

Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.

Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується? Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це - особливий талант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

Є багато сортів такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повинний бути авторитет дійсний.

Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більше всього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, - то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому, що робить мати нульовою істотою, що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.

Такі діти будуть боятися висловлювати свою думку, будуть боязкого дивитися на однокласників, що може погано вплинути на загальний розвиток дитини.

Авторитет відстані. Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір. Діти будуть замкнуті, будуть також триматися на відстані із дорослими, а також дітьми.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони - самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміло відносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька, починають чванитися і діти

Авторитет педантизму. У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей, більше працюю але працюють, як бюрократи. Вони упевнені в тім що діти повинні кожне батьківське слово вислухувати з трепетом, що слово них - це святиня. Свої розпорядження вони віддають холодним тоном, і раз воно віддано, то негайно стає законом. Такі батьки більше всього бояться, як би діти не подумали, що папа помилився що папа людина не твердий. Якщо такий папа сказав: «Завтра буде дощ, гуляти не можна», то хоча б завтра була і гарна погода, усе-таки вважається, що гуляти не можна. Коли дитина йде до школи, то вчитель стає авторитетом. Що тоді буде з дитиною?Дитина не знатиме, що правильне, як це робити і навіщо.

Авторитет резонерства. У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і докучливу мову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки. Батьки зі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти - це не дорослі, що в дітей своє життя і що потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш жагуче, чим дорослий, він найменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово і досить повільно, а постійні просторікування батьків, постійне їхній свербіння і балакучість проходять майже безвісти в їхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.

Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: «Виходить, ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...»

Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки. Такі діти будуть цинічними до інших, вони вважатимуть, що посмішкою можна зарадити в усьому.

Авторитет доброти. Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність також організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками і виливами, а поступливістю, м'якістю, добротою батьків. Папа або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони усі дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони віддають перевагу сімейному світові, вони готові чим завгодно пожертвувати, тільки б усі було благополучно.

Авторитет дружби. Досить часто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будуть нашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі родини приходиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих родинах діти називають батьків Петьком або Марусею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці, ні про яку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємної поваги.

 Авторитет підкупу - самий аморальний вид авторитету, коли слухняність проста купується подарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, - куплю тобі конячку; будеш слухатися, - підемо в цирк.

Ми розглянули кілька видів помилкового авторитету. Крім них, є ще багато сортів. Є авторитет веселості, авторитет ученості, авторитет «сорочки-хлопця», авторитет краси. Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей. Такі батьки завжди мечуться, як очманілі кішки, у повному безсиллі, у повному нерозумінні того, що вони роблять. Буває і так, що батько дотримує одного виду авторитету, а мати - іншого. Дітям у такому випадку приходиться бути насамперед дипломатами і навчитися лавірувати між папою і мамою. Нарешті, буває і так, що батьки просто не звертають уваги на дітей і думають тільки про свій спокій.

Авторитет необхідний у родині. Треба відрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами. Дійсний авторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільному почутті а вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі йому і на вашій відповідальності за його виховання.

Попри сумні і незбагненні події сьогодення та інші колізії дорослого життя створюють у родині та дитсадку спокійну світлу атмосферу, сповнену позитивних життєствердних настроїв.

Поводяться розважливо, гасять власні пристрасті. Враховують, що діти до 3–х років, хоча менше розуміють, дуже чутливі до психічного стану дорослих, перебувають у тісному емоційному зв’язку з матір’ю.

Малюють дитині світ не чорно-білим (поганий - добрий), а різнобарвним, розкриваючи філософію життя. Вчать розглядати кожне явище в природі та суспільстві з різних боків і точок зору.

Виховують повагу до інших людей, толерантність і терплячість до кожного, незалежно від того, чи подобається він, чи погоджується з тобою. Вчать засуджувати не людину, а недобрий вчинок, роблячи це без агресії. Самі в житті подають такий приклад.

Формують дружні взаємини між дітьми, згуртовують їх у спільних справах, не протиставляють одне одному, вчать радіти успіхові товариша.

Запобігають виникненню конфліктів, вчасно помічають їх назрівання.

Як би не кипіла душа болем, огидою, зневірою, не проявляють при дитині бурхливих емоцій, які (особливо негативні) руйнують її внутрішній світ. Не виправдовують насилля. Не ведуть дискусій, зокрема й політичних, у присутності дошкільнят.

Педагоги дотримуються нейтралітету, не нав’язують своїх особистих політичних та інших поглядів, і в жодному разі не протиставляють їх поглядам батьків вихованців. Для дитини стресогенними є вже самі лише розбіжності в переконаннях близьких людей.

Обмежують та пом’якшують негативну інформацію, що доходить до дітей. Але й не уникають розмови. Пояснюють спокійно, врівноважено, без агресивних ноток і тяжкого смутку (якщо події трагічні).

Не залишають дитину наодинці з сильними враженнями, оскільки малята незрозуміле додумують і можуть нафантазувати страхіття, більш стресогенні за реальність. Заспокоюють і підбадьорюють малюка.

У періоди соціальних протистоянь (демонстрацій, виборів) педагог проявляє особливу пильність. Придивляється до дитячих ігор, що відтворюють враження малят, спрямовує їх у мирне річище. Якщо виникає гра політичної тематики, не забороняє, тому що діти мають потребу програвати те, що вразило, знімаючи стрес. Приділяє більше уваги індивідуальним бесідам, дає кожному виговоритись, вислуховує враження від побаченого (почутого), пояснює, що всі люди різні, і кожен може висловлювати свою думку. Це нормально. А от ображати одне одного, знущатися, бити, вбивати  не можна ні дітям , ні дорослим. Демонструє об’єктивність, засуджуючи прояви агресивності будь-якої сторони, незалежно від власних політичних симпатій.

Дорослі враховують, що реакція дошкільнят на стресогенні ситуації може бути віддалена в часі. Дитина може страждати непримітно для нас, дорослих. Здається, що подія не справила на  неї сильного враження, а  стрес починає розвиватися. Найтяжчі дитячі стреси часто не  проявляються зовні.

Якщо дитина прилучена до якоїсь духовної традиції, вірить у любов і справедливість Творця, то батьки вчать її обирати духовні цінності та плекати в собі лише добрі почуття. А негативні емоції, що виникають, знімати молитвою, і в усіх скрутних ситуаціях звертатися до вищої мудрості.

Участь дітей у масових політичних акціях

 може переслідуватися за законом, оскільки їх здоров'я і життя піддаються серйозному ризику у випадку виникнення масових заворушень чи просто тисняви в натовпі учасників мітингів.

Особливості сімейного виховання дошкільників

У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя

Універсальний, постійний виховний вплив сім'ї на особистість є наслідком дії таких чинників

Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім'ї є справжньою школою почуттів, найважливішим фактором, що формує емоційно-мотиваційну сферу дошкільника, його ставлення до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.

Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки. Відбувається це передусім завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності. Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному житті дитини, неможливо змоделювати в жодній досконалій виховній системі.

Багаторольова структура сімейного колективу, яка забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.

Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного ставлення до дитини, які є необхідними для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин.

Головне, щоб дитина сприймала сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист.

Режим харчування дитини вдома

Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету дитячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню домашнього харчування має бути збалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.

Привчайте дитину:

ü     перед прийомом їжі обов’язково мити руки з милом, витирати їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;

ü     під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу; відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо); самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки; не обливатись;

ü     після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.

Якщо дитина харчується у дитячому садку, відкоригуйте режим харчування вдома, урахувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі.

Формуйте у дитини культурно-гігієнічні навички під час вживання їжі. Навчайте малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним.

Обговорюйте з дитиною правила розпорядку, пояснюйте їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати у дитини культуру поведінки, розвивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:

ü     привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п’ють, ложкою їдять тощо);

ü     виховувати слухняність, пошану до дорослих;

ü     заохочувати висловлювати прохання;

ü     навчати словам ввічливості.

Подбайте про те, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто вимитим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти перед вживанням обдавайте окропом для знищення патогенних мікроорганізмів.

У разі епідемії гострих кишкових інфекцій чи грипу обов’язково дотримуйтеся порад санітарно-епідеміологічних станцій.

У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду подолання непорозумінь, вчиться виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові, необхідні для інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх. Як зауважував П. Лесгафт, «таємниця сімейного виховання у тому і полягає, щоб дати дитині самій розгортатися, робити все самій». Тому дорослі повинні «завжди ставитись до дитини з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості...».

Характерною особливістю виховного впливу сім'ї є його первинність. Йдеться про те, що сім'я є першим джерелом цього впливу, а, як зазначав Ж.-Ж. Руссо, кожен наступний вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж попередній. Крім того, процес виховання в сім'ї є більш природним, ніж у виховному закладі. Взаємодія у сім'ї передбачає ширші можливості для дитини бути суб'єктом діяльності, ніж у дошкільних закладах, у яких вона є більш зарегламентованою. [

Виховні можливості сім'ї можуть бути реалізовані за наявності відповідних об'єктивних і суб'єктивних умов. [

До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї належать: рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності); забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами охорони здоров'я; кількість і склад (структура) сім'ї. 

Суб'єктивними умовами реалізації виховного потенціалу сім'ї є: громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей; загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім'ї; місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах; педагогічна культура батьків.

Гармонійна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела приблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів.

Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають на соціальне самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї. Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за традиційним розподілом тендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.

За твердженням психологів, неповна сім'я є одним із найпотужніших джерел психогенних переживань особистості (неврозів, гострих афективних реакцій, ситуативне обумовлених порушень поведінки). Психічно травмує дітей розлучення батьків та їхня боротьба за дитину чи, навпаки, збайдужіння до дитини одного з них. Розлучення породжує проблему дозованого спілкування, задарювання дитини як засіб підтвердження любові до неї та інші болісні явища. Часто переживання дитини посилює психічна травма того з батьків, з ким вона залишилася.

Відчуття дошкільником неповноцінності сім'ї, в якій він виховується, може позначитися на його статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім'ї. У дівчинки формується підсвідоме уявлення про те, що без батька її діти можуть обійтися, тобто повноцінна сім'я не стає головною цінністю її життя. Хлопчик за такої ситуації має матір за зразок чоловічої поведінки у сім'ї, оскільки вона перебирає на себе роль захисника, хазяїна, створювача і розпорядника матеріальних благ. За таких умов він виростає малоініціативним, несміливим, йому не вистачає необхідних для дорослого життя чоловічих якостей, що в майбутньому плодитиме проблеми формування його дітей.

Зі специфічними труднощами пов'язане виховання дітей у молодих сім'ях, що зумовлене недостатньою моральною, психологічною, соціальною зрілістю учасників подружжя. Збідненим, нерозвиненим є їх розуміння своєї ролі в житті дитини, відповідальності за ЇЇ виховання. І навіть щирі їхні старання щодо цього наштовхуються на відсутність життєвого досвіду, знань, уміння терпляче, послідовно і наполегливо дорослішати разом із своєю дитиною. 

Труднощі виховання дітей у молодих сім'ях полягають у: нерозумінні батьками самоцінності дошкільного дитинства, його значення для формування особистості дитини; не сформованості у батьків педагогічної рефлексії — вміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують, тощо; орієнтації на виховання з дитини «генія», намагання реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними життєві шанси.

Молоді батьки часто вдаються до авторитарного виховання, вважають покарання найефективнішим виховним засобом, пред'являють суперечливі вимоги до поведінки дитини, непослідовно, суб'єктивно оцінюють ЇЇ дії, що породжує або надмірну жорстокість у ставленні до неї, або вседозволеність.

Взаємини, тактику виховання дітей у сім'ї можна віднести до одного з таких типів диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як правило, у таких сім'ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть, наслідком чого стають різноманітні відхилення у їхній поведінці;

опіка. Вдаючись до такої тактики, батьки намагаються відгородити дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї, задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні, вольові якості, об'єктивно оцінювати себе, свої можливості й інших людей, цілеспрямовано працювати над собою. Усе це деформує її внутрішній світ, систему цінностей, різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб;

мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини, абсолютне невтручання у її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами, мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження дітей і батьків.        

             Діти, не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для їх становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно у ситуаціях, з якими легко справлятимуться їх однолітки, які виростали у сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе; співробітництво. Така тактика взаємин у сім'ї, виховання дітей є найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ. Між ними немає необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах. А участь у справах батьків збагачує їх соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка часто є орієнтиром їхнього розвитку. 

        Дещо своєрідно тлумачить особливості виховного впливу батьків на своїх дітей зарубіжна педагогічна наука, яка розрізняє такі його стилі: авторитарний стиль — регламентація батьками поведінки дітей відповідно до стандартів; пермісивний стиль — відсутність контролю за розвитком, вихованням і життєдіяльністю дитини, що може бути зумовлена надмірною любов'ю до неї, недостатнім досвідом батьків, побоюванням втручатися в її розвиток, переоцінкою її можливостей; авторитативний стиль — контроль за поведінкою дитини відповідно до її потреб з одночасним спрямуванням її розвитку, допомогою їй, визнанням її прав і врахуванням можливостей. Цей стиль вважають оптимальним.
Особливо збагачує виховний потенціал сім'ї участь у вихованні дітей представників різних поколінь, які мають більший життєвий досвід, більше вільного часу, ніж батьки. За правильної поведінки батьків стосунки їхніх дітей з бабусями і дідусями є емоційно близькими. Адже часто дідусі й бабусі ласкавіші у спілкуванні з онуками, ніж батьки, а ті їм платять за це довірою, виявляють непідробну турботу, піклуються про них, розвиваючи в собі при цьому такі важливі для особистості людські якості, як доброта, чуйність, щирість

               Щодо цього важливе узгодження виховних впливів на дитину представників різних поколінь. Старше покоління більше орієнтоване на те, щоб онуки повноцінно проживали своє дитинство, батьки здебільшого розглядають дошкільний вік своїх дітей як підготовку до успіхів у дорослому житті, намагаючись урізноманітнити її заняттями іноземними мовами, спортом, музикою та ін. Там, де існує гармонія поглядів і впливів на розвиток, становлення дитини, вона має найбільше шансів повноцінно сформуватися як гармонійна особистість.

            Особливу роль у сімейному вихованні, соціалізації дитини відіграють родинні традиції і звичаї.

           Традиція — історично складені порядки, способи, правила поведінки, що передаються від покоління до покоління. Сімейні традиції регламентують створення сім'ї, появу дитини, подружні, батьківські стосунки, ведення домашнього господарства, організацію дозвілля, вшанування пам'яті предків. Вони призначені слугувати зміцненню сімейно-родинних зв'язків як механізму передачі таких особистих і соціальних цінних якостей, як любов, вірність, доброта, взаєморозуміння, щирість. До них належать спільні заняття певними видами трудової діяльності, передавання родинних реліквій (документів, нагород, пам'ятних речей), складання родовідного дерева тощо. 

         Звичаї — безпосередні приписи певних дій у конкретних ситуаціях, що відтворюють сімейні стосунки у життєдіяльності наступних поколінь. Стосуються вони як зовнішніх (прихід у гості, прийом гостей, пошанування предків), так і внутрішніх (колискова і поцілунок на добраніч, побажання доброго ранку тощо) форм поведінки.

              Традиції та звичаї є взаємопов'язаними у реальному житті. Традиції є більш динамічним і багатоманітним явищем родинного життя, ніж звичаї, вони створюють простір для творчого використання звичаїв. Регулюючи прості форми взаємин у сім'ї, звичаї доповнюють традиції, однак вони не настільки динамічні, як традиції. Здебільшого звичаї можуть бути формою вияву традицій.

               Щирі стосунки між членами сім'ї, безпосередність почуттів одне до одного є джерелом формування гармонійної, самодостатньої особистості дитини, а також збагачення взаємин дорослих, стимулювання їхнього самовиховання.

Адаптація дітей до умов ДНЗ

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні.

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

· Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;

· Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;

· У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;

· Наблизити домашній режим до садкового;

· Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;

· Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;

· Не залишати дитину на цілий день у групі;

· Гуляти на майданчику після відвідування садка;

· Давати із собою улюблені іграшки;

· Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;

· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;

· Зустрічати дитину з посмішкою;

· Розповідати якомога більше позитивного про садок;

· Підтримувати самостійність дитини вдома.

двадцять четверта річниця прийняття

Декларації про державний суверенітет України

В історичному календарі нашого народу 16 липня 1990 р. є важливою віхою становлення української державності. Саме в цей день Верховна Рада України проголосила Декларацію про державний суверенітет України, що, безперечно, стало визначальною подією на шляху до національної незалежності. Саме на підставі Декларації про державний суверенітет України та продовжуючи тисячолітню традицію державотворення, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила незалежність України.

Під час святкування 20-ї річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України в липні 2010 р. Президент України у 1991 – 1994 роках Леонід Кравчук відзначив особливе місце Декларації про державний суверенітет України у боротьбі за незалежність: "Це перший державно-політичний документ, у якому проголошено державний суверенітет України. За суверенітет постала сама держава, причому Радянська Республіка, що само по собі є подією без перебільшення безпрецедентною".

Історичний контекст проголошення державного суверенітету України. Останнє десятиріччя XX ст. ввійде в історію завдяки дуже суттєвим геополітичними змінами. Серед нових політичних реалій – творення Української незалежної держави з-поміж інших країн пострадянського простору. Передумовами глобальних зрушень на континенті були: подолання військово-політичного протиборства Схід – Захід, падіння комунізму і переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії.

Внаслідок цих подій світ із двополюсного, чітко розмежованого поступово набирає обрисів багатополюсного, взаємозалежного, зростають взаємовпливи держав і народів. Тісно пов'язані між собою процеси подолання розколу Європи й Німеччини, ослаблення полюса сили, що його уособлювала Москва, та самовизначення народів східноєвропейських держав і національно-державного волевиявлення народів колишнього Радянського Союзу. На Сході припинили існування воєнно-політичний блок країн Варшавського Договору, Рада Економічної Взаємодопомоги та СРСР як світова наддержава.

Поява на політичній карті світу незалежної України започаткувала глобальні трансформації не лише в даному регіоні. Досягнення суверенного статусу Українською державою, за визначенням американського політолога 3. Бжезінського, є однією з найвідчутніших геополітичних подій XX ст.

Реформи, започатковані в СРСР навесні 1985 р., спочатку проходили під контролем КПРС. Однак з розвитком гласності все менше людей знаходили гармонію у відносинах між державою та особистістю. Комуністична ідеологія втрачала свою владу, в суспільстві посилилась політична активність. Ці процеси в Україні одразу отримали національний відтінок. Почалися акції протесту проти закриття шкіл з викладанням предметів українською, витіснення національної мови зі сфери державного управління, книгарень, ЗМІ. В листопаді 1988 р. в Києві відбувся перший мітинг, присвячений проблемам охорони навколишнього середовища, під час якого В.Щербицького – першого секретаря КПУ – та інших партійних та радянських керівників було звинувачено у приховуванні інформації щодо наслідків Чорнобильської катастрофи.

В 1989 р. політичні страйки вибухнули в Донбасі, а в Києві було сформовано Народний Рух України. Навесні 1989 р. в СРСР було проведено перші вільні вибори (з 1917 р.), які призвели до появи нового центру влади у вигляді дворівневої представницької системи: З’їзду Народних Депутатів СРСР та постійно діючої Верховної Ради СРСР, яка обиралася під час засідань з’їзду. В новій ситуації В. Щербицький довгий час не мав реальної влади. Диктатура партії та вся тоталітарна система невдовзі розлетілися вщент.

В березні 1990 р. були проведені вибори в Верховну Раду УРСР та місцеві ради. Верховна рада оновилася на 90%. На політичній арені з’явилося багато нових політичних фігур, прибічників реформ. 15 травня Верховна Рада УРСР 12-го скликання уперше почала працювати як парламент – на постійній основі. Перша сесія тривала понад два місяці, а не два-три дні, як раніше. Сформувалися два блоки депутатів: парламентська більшість ("За Радянську суверенну Україну") й опозиційна "Народна рада". Робота Верховної Ради постійно транслювалася у прямому ефірі по радіо і телебаченню. Полеміка між депутатами негайно ставала відомою в суспільстві й сприяла його дальшій політизації.

Проголошення 12 червня 1990 р. державного суверенітету Російською Федерацією змусив компартійно-радянську більшість у Верховній Раді України задуматися над тим, як поводитися в ситуації, що склалася. Врешті-решт, компартійна більшість у Верховній Раді уперше знайшла спільну мову з опозицією. 28 червня 1990 р. український парламент розпочав розглядати питання про державний суверенітет.

Зміст Декларації про державний суверенітет України. Відлік новітньої доби незалежності України розпочався з прийняття в 1990 році Декларації про державний суверенітет. Верховна Рада Української РСР 16 липня 1990 p. прийняла знаменний, історичного значення документ – Декларацію про державний суверенітет України. Із 385 депутатів, присутніх у цей день на засіданні парламенту, за Декларацію проголосували 355, проти – чотири, не взяли участі у голосуванні – 26 (однак 18 з них звернулися до секретаріату з проханням приєднати їхні голоси до голосів «за»).

Декларація складалася зі вступу (преамбули) та десяти розділів:

В преамбулі Декларації зазначається: «Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний та духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Далі зазначалося, що Україна як суверенна держава розвиватиметься в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією невід'ємного права на самовизначення. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій чи окремих осіб переслідуються законом.

«Громадяни Республіки всіх національностей, – підкреслювалося у Декларації, – становлять народ України». Народ України є єдиним джерелом державної влади. Українська держава «забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин».

Відповідно до Декларації, Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Українська держава забезпечує верховенство Конституції та законів. Республіки на своїй території. «Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний».

Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена чи використана без її згоди. Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Вона самостійно встановляє порядок організації охорони природи і порядок використання природних ресурсів, може заборонити будівництво й припинити функціонування будь-яких підприємств, установ та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Надзвичайно важливим став розділ VI Декларації, в якому проголошувалася економічна самостійність України: «Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах».

В Декларації було проголошено, що «Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян».

Декларація закріпляла право України на «свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки».

Як суверенна держава, Україна «самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю».

Важливими для забезпечення екологічної безпеки на території держави стали положення Декларації про те, що Україна «самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів». Україна «має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці», дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

У світлі наслідків Чорнобильської катастрофи революційним стало проголошене Декларацією «право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів».

Щодо культурного розвитку, то в розділі VIII Декларації проголошується що Україна є «самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку».

Українська держава «забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя».

Національні, культурні та історичні цінності на території України є виключно власністю народу Республіки. Україна має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за її межами.

У сфері зовнішньої та внутрішньої безпеки Декларація закріпила право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді. Україна «визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки», а її громадяни «не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради»

Надзвичайно важливим стало положення Декларації про те, що «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї». Важливо зазначити, що попри поширену серед частини населення хибну думку, в текст Конституції України 1996 р. положення про позаблоковість та нейтралітет не потрапило.

Засадничими положеннями Декларації в сфері міжнародних відносин стали проголошення України суб'єктом міжнародного права, який «здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах».

Україна «виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах».

Важливим для міжнародного іміджу України стало положення Декларації про визнання українською державою переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

В Декларації була прописана необхідність прийняти нову конституцію республіки, а в перехідних положеннях зазначено, що відносини з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Жодної прямої вказівки про участь України в новому союзному договорі немає.

Значення Декларації про державний суверенітет України. За своїм юридичним змістом Декларація про державний суверенітет України не потребувала жодних додаткових актів про незалежність. Де-факто, 16 липня 1990 року Україна вже стала незалежною, самостійною, суверенною державою.

Підтвердженням цьому слугує Постанова Верховної Ради №56-ХІІ «Про День проголошення незалежності України». В цій Постанові прямо зазначається: «підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України». Отже, Днем незалежності України було проголошено 16 липня на честь прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Незважаючи на прийняття Декларації про державний суверенітет, Україна продовжувала залишатися у складі Союзу РСР, хоча з цього часу діяла самостійніше, сміливіше, без огляду на Москву. Впродовж короткого часу (з літа 1990 p. до літа 1991 p.) Верховна Рада УРСР схвалила близько 40 законів і 68 постанов з різних аспектів економічної політики. Серед них: закон про економічну самостійність України (серпень, 1990 р.) та постанова (листопад, 1990 p.) «Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки», інші акти.

На думку ряду політологів та істориків, День незалежності України було б логічно відзначати 22 січня, а не 24 серпня. Адже в цей день 1917 року Центральна Рада України проголосила утворення незалежної Української Держави. Відтак, в 1990 – 1991 роках Верховна Рада мала приймати Акт про відновлення незалежності.

Саме шляхом відновлення, а не проголошення незалежності після радянської доби пішли Латвія, Литва, Грузія та з певними застереженнями – Угорщина. Натомість українські парламентарі в 90-х роках не стали приймати рішення, щоб закріпити спадковість державності від УНР 1917 року.

Українська Республіка, проголошена 16 липня 1990 року достатньо стрімко розвивалася. Вже 1 листопада 1990 року зібралася на своє перше засідання Конституційна комісія, яка взялася до розробки Основного Закону України на основі Декларації про державний суверенітет. Концепція нової конституції України була схвалена на засіданні законодавчого органу 19 червня 1991 року.

24 серпня 1991 року у зв’язку із зміною державного устрою СРСР Верховна Рада Української РСР вирішила підкріпити свій суверенітет Актом проголошення незалежності України.

В самому Акті зазначається про незалежність України та створення самостійної української держави, а також про неподільність і недоторканність території України. Також утверджено чинність виключно Конституції і законів України.

20 лютого 1992 року була виправлена дата Дня незалежності. Постановою Верховної Ради вона була перенесена з 16 липня на 24 серпня. Так Українська державність стала на один рік молодшою.

Таким чином, Декларація про державний суверенітет України є документом історичної ваги, який поклав початок розбудові суверенної, незалежної держави, став поворотним пунктом в історії цілої нації, змінив хід подій на користь України. Декларація стала одним із перших рішень Верховної Ради, в якому було розгорнуто програму політико-правового, соціально-економічного і культурного будівництва незалежної України. Прийняття Декларації вселило великі надії у громадян у відродження і економічне зростання для забезпечення матеріальних і духовних потреб українського народу.

Як допомогти дитині восени

              До кінця підходить другий місяць осені. Бабине літо вже позаду і температура потихеньку знижується. Настала пора дощів, перших морозів і сезонної застуди. Небагато людей люблять таку пору. Ми поступово перебудовуємося на холодну пору року, дістаємо з шаф теплі куртки і рукавички ...

Влітку ми звикли до великої кількості вільного часу, овочів і фруктів на столі. Ми багато рухалися і з радістю підставляли обличчя до жаркого сонечка. Зараз же дні стають все коротшими, а можливостей для активного відпочинку все менше. Чим не привід для нудьги? Особливо несолодко доводиться дошкільнятам, у яких зараз щосили кипить навчальний процес: заняття, велика кількість нових тем і підготовка до утренників, концертів. Звідси перевантаження, недосипання, проблеми з поведінкою і хронічна втома. Проте зневірятися не варто! Кожен батько може допомогти своїй дитині легше справлятися з навантаженням і добре себе почувати. І зараз ми вам даємо кілька порад про те, як це зробити.

З давніх часів люди рекомендують регулювати харчування і фізичну активність відповідно до пори року. Для того, щоб легко адаптуватися до осіннього періоду, нам необхідна більш поживна їжа. Без неї організму буде складно чинити опір низьких температур і вірусним атакам. А особливо це актуально для дітей – у них свої потреби. По-перше, їх організм ще не сформувався до кінця і їм потрібно більше калорій, ніж дорослим. По-друге, діти отримують додаткову розумову і фізичну навантаження в садочку, гуртках, підготовці до школи, так що їм життєво необхідно більше енергії. У зв'язку з цим можна порекомендувати ввести в раціон дитини зернові (каші, цільнозерновий хліб, висівки). Ця їжа багата вуглеводами, вона розщеплюється повільно і постачає дитини енергією протягом навчального дня.

Крім того, корисні будуть сухофрукти, Так як це цінне джерело вітамінів і клітковини. Науково доведено, що вони підвищують імунітет і стимулюють мозкову діяльність. Також корисні будуть горіхи. Особливо в цьому відношенні цінні волоські. Вони живлять клітини головного мозку і зміцнюють нервову систему. Але не варто забувати і про кешью (відновлює обмін речовин), арахіс (допомагає при захворюваннях дихальних шляхів), фісташки (регулюють рівень цукру і холестерину в крові).До всього іншого, в осінньо-зимовий період необхідні жири, які важливі для підтримки температури тіла. Дітям будуть корисні жирні молочні продукти (масло, сир, молоко, сир). Вони ж є гарантією здорових кісток дитини завдяки високому вмісту кальцію. Особливу важливість набувають білкові продукти. Дошкільнятам необхідно регулярно їсти рибу, м'ясо, птицю (зварені або запечені на грилі, в духовці). Без них неможливий синтез гормонів, ріст і розвиток організму.

Ні в якому разі не варто відмовлятися від фізичної активності! Помірні навантаження поліпшать здоров'я дитини і, як не дивно, допоможуть йому в навчанні. Чергуючи розумову і фізичну навантаження, дитина буде менше втомлюватися і зможе легше концентруватися на завданнях.

Кожні батьки знають, як небезпечно переохолодження для дитини. Однак хочеться нагадати про необхідність одягатися по погоді! Адже в дощово-вітряну холодну пору достатньо лише промочити ноги або посидіти на протязі, щоб злягти із застудою. Не варто зациклюватися на можливості хвороби, але берегти себе потрібно! І не треба відмовлятися від шапки – переохолодження голови може викликати застуду, головний біль і випадання волосся.

І найголовніше, що можуть зробити батьки для своєї дитини – підтримати її морально в цей непростий період! Не варто забувати про дітей, навіть якщо вони здаються дуже самостійними. Кожної дитині, як ясельного віку, так і дітям старшого дошкільного віку необхідна увага батьків. Нехай ваша участь у житті дитини не обмежується короткими фразами і відвідуванням батьківських зборів. Знайдіть час для задушевної розмови, спільного виконання домашньої роботи, чи домашніх завдань або хоча б сімейного перегляду фільму. А у вихідний можна відвідати парк або відправитися всією сім'єю за місто. Повірте, цей внесок окупиться сторицею!

В повсякденному харчуванні обов’язково мають бути: білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини, клітковина, вода.

Той, хто дбає про своє здоров’я, має дотримуватись трьох принципів здорового харчування: помірність, різноманітність, збалансованість.

Помірність – щоб калорійність раціону не перевищувала енергетичних витрат організму.

Різноманітність – передбачає споживання продуктів усіх основних груп (хліб і крупи; овочі та фрукти; м’ясо та молочні вироби).

Збалансованість – означає правильне співвідношення цих груп продуктів.

Для того, щоб їжа приносила користь, необхідно знати години харчування, а також правильно розподілити, коли і які продукти вживати. Наприклад, продукти, багаті на білок (м’ясо, рибу, яйця, горох, квасолю), вживають на сніданок та обід, а страви з круп та овочів залишають на вечерю.

Необхідно, щоб їжа була різноманітною. Але є продукти, вживання яких треба обмежити. Це цукор, жир, сіль, борошняні вироби. Від надмірного вживання солодощів люди повнішають, у них псуються зуби, вони частіше хворіють. Надлишок в організмі солі теж може стати причиною захворювань.

Голод - це голос природи, який дає сигнал, що організму потрібна їжа.

Апетит – це звичка, набута людиною протягом життя і проявляється бажанням поїсти внаслідок зміни настрою, певної ситуації, настання становленого часу, впливу виду, смаку, запаху їжі і навіть однієї думки про ту або іншу їжу.

Для дітей перш за все необхідне споживання повноцінного білка. Адже це основний будівельний матеріал для організму. В разі його нестачі виникає гальмування росту. Необхідно пам’ятати, що саме в продуктах тваринного походження білки є повноцінними. Дуже корисним для організму дітей та підлітків є біле м’ясо птахів (грудинка), як джерело легкозасвоюваного повноцінного білка, що практично не містить жиру. Телятина та нежирна свинина відіграє важливу роль у кровотворенні (зокрема, його вживання рекомендують при недокрів’ї як джерело заліза). Джерелом білка є також яйця, риба, молоко, сир, картопля, свіжа капуста, гречана, рисова, вівсяна крупа.

Жири – теж частинка тіла людини. Після травлення їх організм відкладає „про запас” – під шкірою та навколо життєво важливих органів, таких як серце, печінка і нирки. Вони захищають нас від холоду і запобігають пошкодженню внутрішніх органів і кісток. Тому деяка кількість підшкірного жиру дуже необхідна для підтримання здоров’я. Найбільш необхідні для організму жири знаходяться в молоці, вершковому маслі, сметані, кефірі, йогуртах, яєчному жовтку, жирній рибі (оселедець, скумбрія, сардини), нерафінованій олії. Ці жири знижують рівень холестерину в крові, зменшують ризик виникнення серцево-судинних захворювань.

Корисність вуглеводів для організму в тому, що вони сприяють нормалізації процесів травлення, дають відчуття ситості на тривалий час, а деякі швидко втамовують голод (фрукти, мед, цукор). Вуглеводи дуже калорійні. Їх надлишок у раціоні може привести до ожиріння (особливо в дитячому віці).

Здоровий раціон не обходиться без клітковини, оскільки вона допомагає виводити відходи з організму. Вона також надає нашій їжі „об’єму”, підсилює моторику кишечника, нормалізує травлення і допомагає контролювати вагу.

У здоровому харчуванні ніяк не обійтись без води. Вона не вважається поживною речовиною, але виконує життєво необхідні функції: сприяє обміну речовин, виводить токсичні відходи. Організм дитини шкільного віку потребує 1,5 – 2л рідини. Корисно також випивати склянку – півтори джерельної води. За нестачі води в організмі людина відчуває спрагу, з’являється млявість, знижується тиск крові. Якщо без їжі можна прожити більше місяця, то без води - лише кілька днів.

Ключовими компонентами здорового раціону є вітаміни і мінерали. Вони також містяться у їжі і є важливим джерелом протеїну, вуглеводів та жирів. Вітаміни й мінерали легко руйнуються у процесі обробки їжі, тому так важливо щодня їсти хоча б трохи сирих овочів і фруктів.

Найпоширенішими з вітамінів є:

- Вітамін А сприяє росту, потрібний для нормального зору. Його багато у моркві, маслі, сирі, яйцях, печінці, помідорах, зеленій цибулі.

- Вітаміни групи В необхідні для розумової і фізичної праці. Містяться вони у житньому хлібі, вівсяній та гречаній крупах, у горосі, квасолі, жовтку яєць, печінці, м’ясі.

- Вітамін С запобігає застуді, поліпшує кровообіг, сприяє росту, лікує цингу. Багато його в капусті, картоплі, помідорах, цибулі, шипшині, часнику, лимонах, чорній смородині.

- Вітамін D зміцнює кістки, запобігає рахітові. Міститься в молоці, печінці, житньому хлібі, яйцях, риб’ячому жирі.

Організм дитини, особливо в період його формування, дуже чутливий до дефіциту вітамінів. При їх нестачі розвивається гіповітаміноз (погіршення самопочуття, швидка втомлюваність, дратівливість, зниження захисних сил організму). Такі стани частіше спостерігаються взимку та навесні, що пов’язано з особливостями харчування у ці періоди. Адже тоді менше вживається свіжих овочів та фруктів та й вміст вітамінів у цих продуктах є меншим, ніж влітку та восени. Тоді добову потребу у вітамінах слід забезпечити змішаним раціоном харчування. Корисно вживати щоденні вітамінні салати.

На формування м’язової, кісткової, нервової тканин у дітей впливають мікроелементи: калій,кальцій,магній, залізо, йод, фосфор, цинк. Тому у харчуванні мають бути : яблука,абрикоси, вишня, виноград, ананаси, квасоля, огірки, капуста, риба, м’ясо, в яких їх найбільше.

Для прикладу візьмемо кільку. Це дрібна промислова риба родини Оселедцеві. Хоча її незаслужено відносять до дешевих сортів риби, вона - величезрий резерв кальцію. А кальцій бере участь у формуванні кісткової тканини, стимулюе ріст учня. Під його впливом формуються гарні й міцні зуби.А в хребті, лусці, хвості зосереджені також запаси фосфору.

Увага! Небезпечні продукти, що заборонені до використання та вживання дітьми у докшільних установах!

Забороняється замовляти, приймати та використовувати у дошкільному навчальному закладі м'ясо та яйця водоплавної птиці,м'ясо, яке не пройшло ветеринарного контролю, м'ясні обрізки,субпродукти (діафрагму, кров, легені, нирки, голови тощо), за виключенням печінки та язика, а також свинину жирну, свинячі баки, річкову та копчену рибу, гриби, соуси, перець, майонез, вироби у фритюрі, у тому числі чіпси, вироби швидкого приготування, газовані напої, квас, натуральну каву, кремові вироби, вершково-рослинні масла та масла з доданням будь-якої іншої сировини (риби, морепродуктів тощо). В дошкільних навчальних закладах забороняється використовувати продукти, що містять синтетичні барвники, ароматизатори, підсолоджувачі, підсилювачі смаку, консерванти. Сардельки, сосиски, варені ковбаси повинні прийматися не нижче 1 ґатунку. Забороняється приймати продукти
недоброякісні або сумнівної якості із закінченим терміном придатності або на межі його закінчення.

Специфіка харчування у дитячому закладі

Харчування дітей у дитячих садках в Україні регламентується у міжвідмчій "Інструкціі з організації харчування дітей у дошкільному навчальному закладі", затвердженій Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством освіти і науки України у 1993 роц, Державною цільовою соціальною Програмою розвитку виробництва продуктів дитячого харчування на 2012/2016 роки.

У дитячому закладі рекомендується трьохразове харчування. Ужин діти отримують вдома. На час проведення оздоровчих заходів в раціон харчування додатково додають фруктові соки, які рекомендується давати дітям з 11.00 – 11.30. Розташування їжі за калорійністю на протязі дня повинно бути наступним: сніданок - 25%, обід - 35%, підвечірок та вечеря – по 20%. Норми харчування дитини на один день у віці від 3 до 7 років при трьохразовому харчуванні у дитячому закладі (в грамах) рекомендовано такі:

• хліб пшеничний – 75/120

• мука пшенична – 15/25

• крупи, бобові, макаронні вироби – 30/45

• картопля – 190/210

• овочі різні – 200/230

• соки – 50/70

• сухофрукти – 10/10

• кондитерські вироби – 5/15

• цукор – 35/45

• масло вершкове – 12/21

• олія – 6/9

• яйце, шт. – 0.25/0.5

• молоко, кисломолочні продукти – 350/400

• сир кисломолочний – 35/45

• м'ясо та м’ясопродукти – 60/100

• риба та рибні продукти – 20/45

• сметана – 5/10

• сир твердий – 3/5

• чай – 0,2

• кава злакова – 1 / 4

• сіль – 2/5

• дріжджі – 1/1

• лаврове листя – 0,05/0,1

Згідно до Інструкції, рекомендується ретельно підбирати продукти та страви на кожний прийом їжі. Так, якщо на обід подається розсольник, овочеві супи чи борщ, то на друге слід подати гарнір з круп, макаронних виробів, комбінований гарнір, а також салат з овочів чи овочі. У тому разі, якщо на перше готують круп’яні супи, то на друге рекомендовано дати на гарнір овочеві страви. Наводимо приблизний об’єм окремих видів їжі для дітей від 2 до 5 років ( у грамах):

• Каші чи овочеві страви на сніданок чи на підвечірок – 150-180

• Кава, чай, какао – 150-180

• Супи, бульйони – 160-200

• М’ясні чи рибні страви – 60-80

• Компоти, киселі – 120-150

• Гарніри комбіновані – 100-130

• Фрукти, соки – 50-70

• Салати з свіжих фруктів та овочів – 40-50

• Хліб пшеничний (на весь день) – 75/120

Усі продукти харчування, які потрапляють до дошкільного закладу, повинні мати відповідність до умов державних стандартів та супроводжуватися документацією (накладні, сертифікати) з висновками щодо їх якості, терміну реалізації, кількості. Закупівлю чи придбання продуктів харчування (м'ясо, овочі, фрукти ,мед та ін.) від індивідуальних чи фермерських господарств , кооперативів, садівничих товариств слід згоджувати з територіальною СЕС.

Вітамінізацію перших та третіх страв обіду вітаміном С виконує медична сестра саме перед роздачею їжі (для дитини від 1 до 6 років – 40 мг). Найбільш небезпечними у відношенні виникнення харчових отруєнь є вироби з м’ясного фаршу та риби. У зв’язку з чим ці вироби (котлети, тефтелі, зрази, битки) повинні підлягати тепловій обробці в два етапи: смаження на плиті тривалістю 10 хвилин, після цього - обробка у духовій шафі 10 хвилин при температурі 220-250 градусів. Таким же чином повинні виготовлятися сирники, смажена риба шматочками, печінка. Якщо для других страв використовується відварене м'ясо, птиця, то їх після розділення на порційні шматочки по друге кип’ятять у бульйоні. Салати та вінегрети також потребують строгого виконання санітарних та технологічних вимог, тому їх заправляють тільки перед видачею.

Неможливо виготовлення у дошкільних закладах студенів, м’ясних салатів, холодних борщів, виробів під фритюром, кремів; використання сиру кисломолочного, сметани та фляжного молока без термічної обробки. Допускається використання у харчуванні дітей таких страв як млинці з м’ясом, з сиром кисломолочним, макаронів по флотські, паштетів з печінки, якщо вони виготовлені за технологією, відповідно документам Міністерства охорони здоров’я. Консерви м’ясні, рибні чи овочеві не рекомендуються в харчуванні дітей дошкільного віку. Використання їх допускається тільки як виключення при відсутності м’яса, риби, овочів і тільки після термічної обробки для приготування перших та других страв. Ковбаса варена повинна підлягати термічній обробці після розподілу на порційні шматочки.

Для заправки перших страв та соусів використовують метод пасерування у вершковому маслі та олії. Проводять пасерування у режимі тушіння , тобто: у нагрітий жир занурюють цибулю, моркву, коріння та додають бульйон чи воду (для пониження температури до 100 градусів). Загальне керівництво організації харчування дітей виконує завідувач дитячим дошкільним закладом. Лікар контролює санітарний стан харчоблоку, умови зберігання та реалізації продуктів, меню та якість їжі, проводить санітарно-освітню роботу серед персоналу та батьків по питанням раціонального харчування. До обов’язків лікаря дитячого садка надходить відбір дітей для індивідуального та дієтичного харчування.

Медична сестра дитячого дошкільного закладу складає примірне меню-розкладку, забезпечує приємність харчування у колективі та у сім’ї за рахунок рекомендацій по домашньому харчуванню, виконує контроль за якістю продуктів, виконання технології виготовлення їжі та ін. Видача готових страв дозволяється тільки після зняття проби медичним робітником (лікар, медична сестра ,дієтична сестра) чи іншою відповідальною особою (вихователь, методист), якого призначає завідувач дитячого садка. Головним показником правильної організації харчування дітей у дитячих садках є гарне почуття дітей, відсутність шлунково-кишкових захворювань, низька захворюваність у дитячому колективі.

У дитячому садку складається одне загальне меню для дітей у віці від 1,5 до 7 років. Сезонність харчування відрізняє лише те, що у літньо-осінній період мають давати дітям більш овочів та фруктів, а у зимово-весняну пору – соки та фрукти. При складанні меню, робітники у дитячому садку враховують:• Добовий набір продуктів

• Об’єм порцій

• Час приготування страв

• Норми заміни продуктів під час приготування страв

• Норми втрати при холодній та тепловій обробц

і • Данні про хімічний склад продуктів та страв.

При складанні денного раціону по-перше піклуються про наявність у ньому головного будівельного матеріалу – білку. Джерело білку тваринного походження – м'ясо, риба, яйце, молоко та молочні продукти. З рослинних продуктів багаті ні білок бобові, деякі крупи (гречана, вівсяна, пшоняна) та хліб. Більшу частину жирів у добовому раціоні дитини повинні представляти жири тваринного походження. Вони розміщуються у вершковому маслі, вершках, сметані. Загальна кількість рослинних жирів (кукурудзяна, сонячна та оливкова олія) складає не менш 15-20 % від його загальної кількості у добовому раціоні дитини. Рафіновані джерела вуглеводів – цукор, варення, мед, кондитерські вироби – менш корисні для дитини. Більшу частину добової потреби малюка у вуглеводах потрібно задовольняти за рахунок круп, хліба, макаронних виробів та , що є найважливішим – овочів та фруктів. Останні мають ще й важливі для дитячого організму вітаміни, мінеральні солі, мікроелементи. Крім того, у овочах та фруктах є пектини, харчові волокна, клітчата, які благодійно впливають на процеси перетравлювання їжі. Масла та ароматичні речовини багатьох фруктів виробляють шлунковий сік та підсилюють апетит. Вони корисні дітям з занизьким апетитом. Необхідно також додавати у меню цибулю та часник. Деякі продукти дитина може вживати кожного дня – це молоко, масло, хліб, цукор, овочі та фрукти, м'ясо. Яйце можна давати через день, сир кисломолочний – через два дні. А ось рибу – два рази на тиждень. У меню на кожний день не повинні повторюватися страви, східні по складу. Дітям також дуже корисно починати приймати їжу з салатів з сирих овочів чи кислих фруктів, які стимулюють виробку шлункового соку та підвищує апетит. Ще однією обов’язковою умовою при складанні меню є виконання вимог санітарно епідеміологічної служби у відношенні продуктів та страв, які заборонено. Наприклад: ковбаса, копченості. Крім того, особиста увага звертається на стан здоров’я персоналу, працюючого на кухні у дитячому садку. Процес прийому їжі не може бути повноцінним без відповідної середи. Під час невірного підходу до процесу годування, особливо коли малюка зобов’язують їсти силою чи годують з розвагами, змовками, у нього виникає негативний рефлекс на усіляку їжу.

За кожною дитиною у садку закріплено постійне місто за столом, а вихователь піклується про те, щоб йому було зручно сидіти й використовувати столові прибори. У кожній групі повинні бути стільці, які відповідають віку дітей. Вимоги до посуду: стійкість, зручність та відповідність об’ємам порцій. Харчування дітей та режим дня у вихідні дні. У цей віковий період діти дуже енергійні, багато ходять, бігають, люблять рухливі ігри, вони дуже емоційні, вразливі, та питливі, запас знань та вмінь у них постійно збагачується. Щоб переповнити великі розтрати енергії та забезпечити потреби подальшого зросту та розвитку, дітям вкрай необхідний постійний приток енергії та усіх корисних елементів (білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних солей та мікроелементів), єдиним джерелом яких є повноцінне, адекватне віку дітей харчування. Важливим елементом правильної організації харчування є режим приймання їжі впродовж дня, цілеспрямований розподіл продуктів, об’ємів їжі та добової калорійності між окремими її прийомами.

Їжа перетравлюється у шлунку дитини в середньому на протязі трьох з половиною – чотирьох годин, тому інтервали між прийманням їжі повинні бути приблизно рівні цьому часу. Для дітей трьох-чотирьох років найбільш дотепним є режим з чотириразовим харчуванням: о восьмій ранку – сніданок, о дванадцятій – обід, о п’ятнадцятій тридцять – підвечірок та о дев’ятнадцятій – вечеря. Години годувань повинні бути постійними, відхилення від встановленого часу не бажані та не повинні перевищувати 15-30 хвилин. Важливо перевернути увагу на неприпустимість приймання якої-небудь їжі між годуваннями, особливо солодощів. Об’єм їжі Ємкість шлунку у дітей змінюється з віком. Якщо у річного малюка вона прирівнює 250-300 г., то у дитини трьох років – 350-400 г., а у чотирирічного – 450-500 г. Тому харчування повинно бути відповідним по величині разового та добового об’єму їжі у залежності від віку дітей. Певна річ, що об’єм їжі залежить також від апетиту дитини. Загальний об’єм їжі на цілий день складає в середньому: для дітей у три роки – 1500 – 1600 г, для дітей у чотири роки – 1700 – 1750 г. Добова кількість розподіляється між окремим прийманням їжі відносно рівними частинами: 350-400 г. та 400-450г відповідно віку дітей, обід дається в оптимальному об’ємі. Калорійність харчування Зріст, розвиток, рух, обмін речей та усе інше життєво важливі процеси, які потребують постійного додавання енергії. Потреба дитячого організму в енергії складає: у віці трьох років – 1550-1600 ккал, у чотири роки – 1750-1800 ккал на добу. Добова калорійність харчування дитини повинна відповідати цим цифрам та відповідно розподілятися між окремими прийманнями їжі. Для дітей у віці три роки та старше ціле спроможним вважається наступний розподіл : на сніданок – 25% добової калорійності, на обід – 35-40 %, на підвечірок – 10-15%, на вечерю – 25%. Продукти харчування Раціональне повноцінне харчування дітей забезпечується широким асортиментом продуктів тваринного та рослинного походження. Винятком є жирні сорти м’яса та птиці, а також гострі приправи.

Цінність продуктів тваринного походження складається поперед усього у тому, що вони є джерелом повноцінних, легко перетравлюваних білків, а також цілого ряду вітамінів, мінеральних речовин та мікроелементів. Цінність продуктів рослинного походження складається в їх заможності різними вуглеводами, вони є найважливішим джерелом вітамінів, особливо аскорбінової кислоти (вітамін С), рутину (вітамін Р), бета-каротину, вітаміну Е та багато інших корисних речовин. В них також зміщуються рослинні білки, які в суміші з білками тваринного походження дають найбільш благодійні умови для їх засвоєння. Серед продуктів тваринного походження важливе місце належить молоку та молочним продуктам. Усі молочні продукти також багаті жиром, солями кальцію та фосфору які легко засвоюються. З молочних продуктів, насичених жиром, особливо корисні для дітей вершки та сметана. Кисломолочний сир, вершки, сметана, сир твердий відрізняються від молока та кисломолочних продуктів тим, що входять до раціону харчування не кожен день, а через один-два дні.

З м’ясних страв перевага надається яловичині та телятині, використовується також м'ясо куряче, індиче, кроляче, субпродукти – печінка, язик ,мозок; також припустима нежирна свинина, молода нежирна баранина. З м’ясних продуктів рекомендуються молочні сосиски та варена ковбаса. М'ясо та субпродукти є ціннішим джерелом не тільки білку, але й заліза, яке легко засвоюється, а також цілого ряду вітамінів групи В. Дуже корисним продуктом є риба. Використовуйте нежирні сорти морської та річної риби. Білок риби є повноцінним та легко засвоюється. В меню дітей м'ясо чи риба повинна бути присутня кожен день. Велике значення в харчуванні дітей мають яйця, тому що вони вміщують в собі багато харчових речовин які високо засвоюються: білки засвоюються на 96-97 %, жири – на 95 %. Жовток яйця має комплекс жиророзчинних вітамінів А, Д, Е та групи В, фосфатиди, та різноманітні мінеральні речовини та мікроелементи. Однак, не зважаючи на корисність яєць, у харчуванні дитини зловживати ними не треба, тому що вони спроможні визивати алергічні реакції. Яйця використовують тільки в круто звареному вигляді чи у вигляді різноманітних страв. З жирових продуктів рекомендується вершкове та рослинне масло. Вершкове масло є цінним джерелом вітаміну А, а олія – вітаміну Е та полі не наповнюваних жирних кислот. Хліб та хлібобулочні вироби обов’язково входять до раціону дитини кожного дня. Білків в ньому значно менше, ніж вуглеводів. Окрім хлібу , дітям рекомендується й інші хлібобулочні вироби: бублики, рогалики, сушки, сухарі. Крупи та макаронні вироби також є важливим джерелом вуглеводів та менш – білків. У харчуванні дітей використовується рис, гречка, вівсяна та манна крупи. Каші можливо готувати з молоком та без молока, з додаванням овочів чи фруктів. Цукор та кондитерські вироби обов’язково надходять до раціону дітей, рекомендуються давати печиво, вафлі, пастилу, мармелад, фруктову карамель, варення, джем, повидло та мед, якщо дитина переносить його. Шоколад та шоколадні конфетки підвищують збудженість нервової системи, може визивати алергію, тому давати часто їх дітям не слід. Фрукти, ягоди, овочі та зелень є обов’язковими у дитячому харчуванні. Вони є незамінним джерелом вітамінів С, Р, провітаміну А (каротину), вітаміну Е, вуглеводів – глюкози та фруктози, органічних кислот, пектинів та харчових волокон, мінералів та мікроелементів. Їжу з високим змістом білків (м’ясну ,рибну) діти повинні отримувати у першій половині дня, тому що вона довго перетравлюється у шлунку, а у другій – більш легку (молочно-рослинну, вуглеводну).

Дітей не можна обмежувати у питті. Але компенсувати малу кількість рідини солодкими компотами, соками, напоями не треба, тому що це призводить до пригнічення апетиту. Неможна також давати багато пити води під час їжі. Заповнюючи ємкість шлунку та розводячи шлункові соки сприяючі травленню, вона призводить до приниження апетиту та порушенню процесів перетравлювання їжі. Між прийомами їжі вода повинна бути доступною для дітей. Частіше дають свіжу кип’ячену воду, охолоджену до кімнатної температури, столову мінеральну воду без газів чи слабо заварений чай. Можна також рекомендувати швидкорозчинні чаї з екстрактів трав – фенхелю чи ромашки, які сприяють покращенню діяльності шлунку та діють як заспокійливе.

• Поясніть дитині, що кожна людина має право на прояв своїх почуттів та емоцій, головне — навчитися керувати ними, а не бездумно й  безконтрольно піддаватися їхньому впливу.
• Важливо вчитися самим і навчити дітей не заганяти емоційне напруження всередину, а виражати його адекватними, неруйнівними способами. 
• Допомагайте сину чи доньці опановувати навички безконфліктної поведінки: аргументовано відстоювати свою думку, виражати свої емоції прийнятними словами, інтонацією, діями. Якщо в сім’ї не вдаються до методів “фізичного виховання”, всебічно обговорюють гострі ситуації й шукають компроміси, то дитина засвоює такий стиль поведінки як позитивну життєву настанову.
• Якщо в малюка з’являються ознаки агресивної поведінки, слід насамперед проаналізувати, чи не є вони проявами хвороби.
• Якщо дитина вступила в бійку, захищаючи від зазіхань інших малят свої іграшки, необхідно пояснити, що діти зовсім не бажають їй нічого поганого. їм просто хотілося побавитися разом з таким вихованим хлопчиком (дівчинкою), у якого (ї)є чудові іграшки.
• Якщо дитина говорить, що хтось її скривдив і довелося дати відсіч, не треба сварити її. Якщо “фізичні” заходи протидії були виправданими, необхідно визнати це. Малюкові слід пояснити, що бажано не битися, а шукати інші способи. Але вимагати бути зовсім пасивним не можна.
• Якомога частіше ставте дітям запитання: “Чого тобі хочеться? А як краще це зробити? Чому?”.
• v Для дитини немає значення, яким способом приверну- ти увагу дорослих — негативним чи позитивним. Тому треба намагатися якомога частіше надавати взаємодії з дитиною позитивного відтінку.
• З агресивними дітьми доцільно використовувати арттерапію, роботу з піском, глиною, малювання, аплікацію, оригамі, ігри з мильними бульбашками.
• Загалом, найважливішою виховною аксіомою, на якій має ґрунтуватися індивідуальний підхід до кожної дитини (агресивний малюк не є винятком), є така: “Усе виховання тримається на одному слові — люби!”. Дітей треба просто любити...

Привчайте себе і свою малечу готувати одяг, сумку та улюблену іграшку, яка помандрує з дитиною до садочка, з вечора. Перед сном подумайте про те, які цікаві події, приємні ситуації чекають на вас завтра. Попросіть малюка заплющити очі й уявити їх собі. Заохотьте розповісти вам хоча б про одну з них. Приємні очікування зроблять майбутній день бажаним.

Позитивно і розмірено

Прокинувшись, не поспішайте відразу братися до справ і не квапте дітей. Розплющивши очі, усміхніться, побажайте собі вдалого дня, пригадайте приємні речі, які уявляли з вечора і які чекають на вас уже сьогодні, поніжтеся кілька хвилин у ліжку і лише після цього розпочинайте день.

Більше світла

Природне світло допомагає організму прокидатися. Це підтверджують дослідження вчених з Медичної школи Файнберга при Північно-західному університеті в Чикаго. Тож розсуньте штори, визирніть у вікно, помружтеся на сонечку, насолодіться красою й тишею ранку. Для цього вистачить однієї хвилини!

Увімкніть музику

Музика створює настрій, особливо якщо вона енергійна і подобається вам. Важливо, щоб у визначенні ранкового "репертуару" взяли участь усі члени сім'ї, запропонувавши по 5 улюблених композицій.

Обіймайтеся!

Ранкові обійми з рідними — найкращий початок дня. Дослідниця Кетлін С.Лайт з Університету Північної Кароліни виявила прямий зв'язок між обіймами і виділенням гормону окситоцину, який пов'язують з почуттям любові та прихильності. Психологи вважають, що для доброго самопочуття дорослому на день потрібно щонайменше 8 обіймів, а малюкові — 12!

Розбудіть своє тіло

Привчіть себе до легкої зарядки. Не треба влаштовувати виснажливих тренувань. Досить виконати по одній вправі для кожної групи м'язів. Пам'ятаєте, що у вас грає ранкова музика? Тож зарядка може стати енергійним танцем. Побачивши, як тато і мама виконують розминку під музику, малюк не залишиться осторонь. Організм розбудить також склянка нехолодно! води натщесерце. Не забудьте й про легкий сніданок.

Поділіться своїм планом вдалого дня

Сніданок — це не лише споживання їжі, а й можливість зібратись усією сім'єю перед виходом у “великий світ". Перебування в родинному колі дуже важливе для дитини. Поговоріть про приємні події, які чекають на кожного з вас цього дня. Заохочуйте малечу приєднуватись до бесіди за допомогою відкритих запитань. Це запитання, які передбачають розгорнуту відповідь, а не коротеньке "Так" або "Ні". Наприклад, "У яку гру ти сьогодні хочеш пограти найбільше?" — відкрите запитання, а "Ти сьогодні знову збиратимеш ЛЕГО?" — закрите.

Афірмація дня

Щоб вдало влитись у потік дня, треба його "вдихнути". Вийшовши з будинку, глибоко вдихніть свіжість ранку. Повільно видихаючи, промовте вголос: "Цей день дарує мені безліч цікавих і приємних подій. Я сповнена(ий) сил, і мені до снаги впоратися з будь- якими випробуваннями!". Для малечі досить буде репліки "Сьогодні — найкращий день у моєму житті". Можете вигадати власне побажання на день. Важливо промовити його не подумки, а вголос і емоційно.

Грайте ідучи

Мовчанку по дорозі до дитсадка варто замінити словесними іграми. Наприклад: "їстівне-неїстівне"; "Пильне око" (потрібно уважно роздивлятися навколо і називати якомога більше предметів з певною ознакою, як-от "усе жовте" або "все, що схоже на літеру С", "з числом 4" тощо); "На що схоже?" (хмара, калюжа, тінь); "Лічимо кроки" тощо. А ще можна разом декламувати вірші, співати пісні, складати казки про все, що трапляється дорогою.

Заряджайте друзів позитивом

Відчуття ранку зникає з прибуттям у дитсадок чи на роботу. Важливо, щоб цей перехід не був різким. Тут допоможуть:

• музичний супровід, який зустрічатиме батьків і малечу (напередодні вихователю треба спільно з дітьми скласти список пісень, які вони хотіли б чути зранку);
• "таємний ритуал вітання" з вихователем та друзями (його також можна спільно продумати й ухвалити напередодні);
• вправа “Усмішка з бантиком" (подумки взяти уста за кутики, широко всміхнутись, аж до вух, уявно розтягуючи усмішку до маківки, і зав'язати там гарний бантик, який протягом дня триматиме обличчя усміхненим).

Якщо в групі діти з вихователем домовились утілювати в життя "10 правил вдалого ранку", то зібравшись у колі на килимку, можна обмінятися враженнями, розповісти, який із пунктів сьогодні найбільше вдався, звісно, з допомогою вихователя, який має поділитися з малятами власним досвідом.

ДОБРИХ ВАМ РАНКІВ:)