Національно патріотичне виховання
Соціальна-громадянська компетентність дошкільників
Одне з головних завдань дошкільної освіти — формувати у вихованців соціально-громадянську компетентність, яка дає дітям змогу гармонійно існувати в соціумі. Водночас ця компетентність забезпечує індивідуалізацію дитини, оскільки лише під час соціальних зв’язків, взаємодії відбувається самовизначення в соціокультурному просторі.
Уміння взаємодіяти із соціумом особливо важливе для дітей старшого дошкільного віку. Адже, коли вони приходять до школи, то потрапляють у нову соціальну ситуацію — змінюється характер взаємин з однолітками й дорослими, встановлюються зовсім інші, як порівняти з дитячим садком, правила поведінки. Тож діти мають бути в змозі органічно сприйняти ці зміни й адекватно на них відреагувати.
Знання про соціальне середовище
Основу соціально-громадянської компетентності старших дошкільників складають знання про соціальне середовище, в якому перебуває дитина.
Родина
Першого досвіду соціальної поведінки дитина набуває в родині, яка об’єднує найрідніших людей спільними переживаннями, обопільними любов’ю, турботою, обов’язками. Дитина має проявляти турботу про рідних, бажання радувати близьких людей, дотримуючись правил співжиття в сім’ї тощо.
У старшому дошкільному віці дитина розуміє, які взаємини панують в її сім’ї, як члени родини ставляться одне до одного. Знає свій родовід, усвідомлює, що честь роду залежить від кожної людини, яка до нього належить. Вшановує пам’ять предків, долучається до взаємодії сім’ї з родичами, які живуть поруч і далеко. Проявляє інтерес до родинних реліквій, бере участь у реалізації родинних традицій.
Країна
Громадянська складова соціально-громадянської компетентності старших дошкільників передбачає, що дитина має уявлення про державу, її символи, народ, національні особливості українців. Знає національних героїв, проявляє повагу до них, вшановує національні святині. Старший дошкільник має знати, що рідна країна має територію, на якій проживають українці; українці мають свою культуру, звичаї, мову. Також дитина цього віку розуміє поняття «людство», «народ», «нація». Поважає звичаї інших народів.
Ставлення до себе
Самоповага старшого дошкільника ґрунтується на усвідомленні своєї індивідуальності, права на самовираження, власних почуттях і самостійній поведінці, яка не створює проблем для інших людей.
Старші дошкільники мають уявлення про авторитет та прагнуть бути учасниками дитячого товариства, посівши в ньому певне місце. Також діти цього віку зазвичай усвідомлюють і називають свої чесноти й вади, вирізняються високою самооцінкою, адекватно реагують на різні життєві ситуації, компетентно поводяться у звичних та незвичних умовах, домагаються успіху, пишаються своїми досягненнями тощо.
Взаємини з дітьми та дорослими
Взаємини дитини з однолітками ґрунтуються на міцніших ніж у середньому дошкільному віці взаємних прихильностях, характеризуються більшою стійкістю й утворенням угруповань дітей із 2—3 осіб, які симпатизують одне одному й постійно грають разом.
Зверніть увагу, чи вміє дитина налагоджувати контакт з однолітками, молодшими або старшими дітьми, активно з ними взаємодіяти. Також приділіть увагу чи вміє дитина самостійно встановлювати й підтримувати партнерські, ділові та особисті контакти з іншими дітьми. Адже старші дошкільники зазвичай розуміють поняття «дружба», «товаришування» і відповідно будують взаємини з однолітками.
Окремо зверніть увагу на вміння дітей розуміти стан і почуття інших людей з їхнього вигляду, інтонації, дій. Проаналізуйте, чи вміє дитина:
- чуйно ставитися до інших людей залежно від віку та статі;
- запобігати конфліктам, а за необхідності — розв’язувати їх.
Панівною формою спілкування з дорослими в старшому дошкільному віці стає особистісне спілкування, спрямоване на досягнення взаєморозуміння, отримання від дорослого позитивної оцінки. Завдяки участі в різних видах спільної діяльності, взаємодопомоги під час ігор та занять, виконання елементарних обов’язків у дітей продовжують розвиватися почуття, вольові та моральні якості.
Дотримання правил
На шостому році життя відбувається поступовий перехід від аналізу й розуміння сутності власних вчинків та вчинків інших людей до узагальнених понять щодо поведінки загалом та її диференціації на соціально схвалювану й несхвальну.
Старший дошкільник здатний дотримуватися правил поведінки, обмежувати свої бажання, проявляти дисциплінованість та стриманість, диференціювати основні моральні поняття. Також діти цього віку зазвичай мають уявлення про соціально прийнятні правила спілкування. Вони вміють у прийнятній формі висловлювати свої пропозиції, поради, прохання. Старші дошкільники здатні за допомогою соціально прийнятих засобів спілкування захищати себе, виявляти почуття власної гідності в конфліктних ситуаціях. Тож зверніть увагу на аспекти дитячої поведінки.
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
Олександр Олесь
Формування патріотичних почуттів у дітей
дошкільного віку.
Патріотичне почуття за своєю природою – інтегральне, оскільки об’єднує в одне ціле всі сторони розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну.
Воно формується поступово під впливом навколишнього середовища та інших виховних чинників. Бути патріотом – означає любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції народу, людську працю, прагнути не лише зберігати духовні скарби народу, а й примножувати їх. Саме ці проблеми і є визначальними у громадському вихованні дітей дошкільного віку.
Патріотизм – це, образно кажучи, сплав почуття й думки, осягнення святині - Батьківщини – не тільки розумом, а й передусім серцем…
Патріотизм починається з любові до людини.
Патріотизм починається з колиски
(Василь Сухомлинський)
Людина сильна своєю громадянськістью, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань свого народу..
Дитина набирається вражень та знань про навколишнє: про близьких людей, про свою милу Батьківщину, які залишають у душі її незабутні спогади на все життя. З ранніх років закладати в малюка готовність захищати й примножувати здобутки народу, рідного краю. Як відомо, у житті є різні цінності. Але є й такі святині, які ні з чим не можна зіставити і порівняти. Вітчизна, ввіданість рідній землі й народові.
Виховання любові до своєї країни ми поєднуємо з поданням дитини елементарних знань про державу і право, про національну символіку – Державний герб, Прапор, Гімн, з вихованням поваги до символів української держави. Ознайомлення дітей зі звичаями, традиціями, народними обрядами, малими жанрами фольклору.
Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови
громадянської поведінки. Однак це лише передумови. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася. У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.
При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які
тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на
українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).
Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.
Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).
У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки.
Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.
Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.
Ознайомлення з рідним містом - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності,властиві дошкільному віку.
Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).
Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.
Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. ри цьому необхідно пам’ятати наступне.
Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.
Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.
Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.
Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними
граматичними конструкціями.
Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом.:
1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?
2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.
3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.
4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.
5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.
6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?
7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.
Куточки з національ - патріотичного виховання
Національний Гімн України
Ще не вмерли України, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Герб України
Тризуб - історичний символ Української Державності, княжий Знак середньовічних Київських князів.
Одностайної думки щодо значення тризуба вчені не мають. Подібні зображення відомі на давніх солярних знаках в Індії та інших країнах світу. Існує близько 40 версій, які пояснюють походження тризуба. Він вважається символом влади, християнською церковною емблемою, геральдичною фігурою, монограмою, орнаментом, символічною квіткою, схематичним малюнком лука із стрілою, символом блискавки, символом влади над трьома світами - небесним, земним і підземним, що пізніше трактовано християнами як єдність Бога-Батька, Бога-Сина, Бога-Духа Святого, емблемою якоря, зображенням рибальського знаряддя, уособленням трьох природних стихій - повітря, води і землі, існує версія, що це зображення падаючого, атакуючого сокола.
Тризуб (як сокола, що йде в піке),
Облюбував собі на ловах Рюрик.
І віщий князь Олег не вежах бурих
Лишав його зображення стрімке.
На печенігів, половців у шкурах
Цей герб наводив жах - було й таке!
І дерево життя змогло в'юнке
Не вимерзти в холодних кучугурах.
Сам Олександр здіймав Тризуб увись,
Як з півночі посунули колись,
Навали шведів і тевтонів сила,
І коли скрестились грізно меч і спис,
А для наук йому розправив крила
Засновник Академії - Могила.
Державний Прапор України - стяг із синьої (або блакитної) і жовтої (або золотої) смуг. За походженням це кольорове сполучення - від символіки Галицького Королівства, яка в свою чергу має скандинавське походження. Найбільш поширене його трактування - блакитне Українське небо над ланами золотого збіжжя.
Українська національна іграшка
Народна іграшка є специфічним витвором. Вона мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, а й бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.
